Через два місяці товстий високий чоловік, у віденськім фетровім брилі й прекраснім синім костюмі, до тютьки схожий на професора Нарбонова, підійшов до дверей яскраво освітленої залі.
— Хто там читає, — запитав професор у поважного бухгальтера, що, стоючи коло дверей, уперто намагався встромити свою голову в залю. Бухгальтер на хвилину покинув свої зусилля і сказав у гострому тоні:
— Не заважайте слухати. Читає знаменитий професор Мосипів, член методологічної комісії. Ви задоволені?
Професор Нарбонов не відповів нічого. Натомість він втягнув шию і до нього полетіли слова:
… Що ж до теорії професора Нарбонова, ніби милозвучність в українській мові походить з часів татарського полону, то в своїй статті, видрукованій в усіх англійських журналах, я цю теорію цілком спростував.
— З марксівської точки погляду (неприступної для старих учених, а в тім числі й для професора Нарбонова) милозвучність в українській мові можна віднести тільки на карб впливу печенізького та половецького індустріяльного пролетаріяту.
Нарбонов піднявся навшпиньках і зазирнув на катедру. За катедрою поруч зі шклянкою води й новеньким фетровим брилем у новесенькому сірому костюмцеві, у колосальних рогових окулярах… був незнайомець, що два місяці тому прохав у Нарбонова допомоги.
