Так само я не годен розуміти, чому деякі стоси друкованого паперу взиваються „романами“, а не, приміром, так: „халтурні-вправи-аби-швидше-одержати-гроші-й-старшим догодити“. Така назва була б, правда, трохи довша, зате ж видко було б, до чого там діло. І як та сама бабуся, я смакую слова, обсмоктуючи кожен звук — і не знаю, для чого саме в словах ті звуки. „Ніж, ножі, ножів, ніж“ нагадує мені, як гострять столові ножі один об один. У слові „но-жик“ „жик“ клацає, як жало в складаного ножа, коли його складають. Коли двоє „на ножах“, то я бачу, як ці двоє міцно уперлися в землю на ногах, як їм загрожує від їхньої ворожнечі жах убивства, я ніби чую лицемірне „ах!“ сусідів, зацікавлених у кривавому видовищі.
У самому слові „ніж“ я чую подекуди заперечення миру. Я чую в нім порівняння — те порівняння, що веде занедоленого й скривдженого до боротьби. Слово ніж — нічне, ніжне, нагострене слово.
Але я боюсь признаватися в цьому, бо це в нас зветься „формалізм“. А формалізм одгонить для мене формаліном і формальдегідом — речами занадто хемічними й химерними для скромного поета. Я не хочу жити з такою страшною вивіскою, хоча, щоб сказати правду, люди живуть з куди химернішими вивісками.
На розі Пушкінської та Короленківської вулиці є цілюрня, на якій написано великими літерами ДАМЕС. Зачудовані люди, жителі Слобожанської Столиці, можуть думати про це слово двояко.
Абож це є дійсно прізвище самого цілюрника, стрижія, голяра і кучермахера. В такому разі, який нечуваний збіг! В одному слові висловлено
