Сторінка:Майк Йогансен. Три подорожі (1932).djvu/111

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

а то й у барилах, вони одвозять вино у Дербент і там міські євреї, люди, що балакають, переважно, тюркською мовою і додержуються єврейської віри, продають це вино у підвалах.

Міські даґестанські євреї теж народ серйозний. Уповноважений Плодовинспілки, що приїхав у Дербент регулювати винну торгівлю й позамикав підвали, ходить у місті Дербенті обачно. Вночі він, взагалі, ходить тільки взад і вперед по своїй хаті, удень же їздить на спеціяльному візникові, а поруч з ним сидить дядя з револьвером. Цей уповноважений чоловік молодий, сильний і в бувальцях бувалий. У нього навіть вистачило сміливости пройти зо мною надвечір два квартали по вулиці пішки. Коли він отак, взагалі, бережеться, то на це мають бути дуже реальні і дуже конкретні причини. Уже коло десятка євреїв виноторговців в різні часи і з різних нагод запропонували йому, що вони його заріжуть, як тільки він покаже носа на вулицю.

Отже, як бачите, і міські даґестанські євреї народ цілком серйозний і діловитий. Дехто з них, не зважаючи на те, що підвали запечатані, і далі торгують вином, впускаючи вас тими самими дверима, на яких висить печать. Яким способом це робиться, я так і не дізнався, знаю тільки, що вдень вина купити не можна, а ввечері це дуже легко.

Перейшовши повз гірський єврейський аул, ми ввійшли в степове українське село. Ідучи по довгій вулиці, де обіруч стояли українські хати, не можна було повірити, що ми піднялися вже метрів на двісті над рівнем Каспійського моря. Дід надзвичайно українського вигляду лагодив у дворі борону. Не даґестанським варіянтом російської мови, а чистим, м'яким українським язиком дід, не поспішаючи, пояснив, як нам пройти до Миколиної хати.

Сонце давно вже розтопило весь сніг, вітер висушив землю і здіймав куряву. І мені здалося, що ми ідемо Бахтином у Змійові до Дінця. Ті самі білі, рожеві, блакитні хати, ті самі чорними віконцями облямовані вікна, ті самі очеретяні дахи, такі самі діди і баби з монгольськими обличчями і така сама татарська назва селища. Ми підійшли до Миколиної хати. Самого Миколи не було вдома — він

109