шадей» царського уряду, що, видко, розглядав залізницю, головним чином, як спосіб возити гусарські й уланські частини. Вагони підпливали до шоп Союзхліба.
Раптом з-посеред людського струму обіч дороги народився Боря Фінкель, без шапки і в білій сорочці. Тюпаючи хлюпким снігом, він наздогнав нашу лінійку, вхопив мене й преподобного отця Чарлза Кінгзлі за шиї, розмахнувся і впав у лінійку. На лінійці сильно запахло алькоголем. У руках Боря Фінкель мав пужално, яким виробляв артикули і націляв у перехожих. Коли зустрічався нам віз чи вантажний автомобіль, Боря коцав по ньому пужалном, знову націляв у пасажирів і вигукував якусь одну фразу. «По інерції!» — кричав він. (Значіння цієї фрази з'ясувалося пізніше). Боря Фінкель розкривав на голих грудях сорочку. Боря Фінкель гукав і танцював на лінійці. Перехожі сміялись і, нарешті, пасажир у шубі й шапці, випещений жирний пасажир, якого Боря Фінкель загнав у самий куток лінійки, перекипів і зліз, не заплативши грошей. Візник образився на Борю Фінкеля. «Вези! — сказав Боря. — Гроші є! По інерції!»
Проїхавшись скільки треба було, щоб тричі застудитися на смерть, Боря Фінкель зіскочив з лінійки і став із тротуару націляти вже в нас. — По інерції! — гукав він і скоро зник у юрбі.
Абориґени розповіли, що Боря Фінкель, продавець мелітопільського церобкоопу одразу виграв по двох обліґаціях по п'ять тисяч карбованців, а всього десять тисяч. Ці гроші покладено на його рахунок, а йому видано на руки невелику суму, і от Боря Фінкель, добрий продавець церобкоопу, не витримав спокуси й п'є вже шостий день. «По інерції!» поясняє він зустрічним співмістянам.
Ми з чесним отцем Чарлзом Кінгзлі в'їхали в Мелітопіль. Де тепер Юджин? — думав я. Де та дівчина, що він любив «за зелень у крижня в підбитім крилі і за вогку розкіш сніжин» і що застебнула йому груди від вітру? Де він і чом я не стою з ним поруч у Молочнім Лимані по коліна в морозній воді? У свою чергу шановний піп, ботанік і письменник
10
