посадив її в п'ятому році в тюрму за страйк, що цей же таки барин громив жидів, що тепер, не зважаючи на це, він не хоче дати трьох чи хоч двох, чи хоч однієї копійки робочому чоловікові. Постать гриміла і гуркотіла. У перекатах громової промови проблискували матір і дві копійки. Ман сіпнувся і схватив шофера за рукав. Постать гриміла, а Енко не з'являвся. Шофер повернув ключа — і Опель викотив на головну вулицю.
Хороша штука — такий новенький Опель, і м'яко в нім сидіти. Всяка мисль легко іде в голову і, схитнувшися злегка на ресорах, береться дрімати десь у задньому покої в голові; натомість же з'являється друга, щоб тим самим порядком упокоїтися на подушках.
— Чи багато риби в плавнях і в Дніпрі? — запитую я в голови КНС і члена президії райвику, що їде з нами в Опелі. — Як вам ловилося сей рік?
Голова КНС — сам товстий, чорний і гладкий, як Опель — дивиться трішки ніяково.
— Немає часу рибку ту ловити, — одповідає він, кінець-кінцем.
— Ну, а як качки на плавнях? Скільки цього року заполювали?
— Рідко доводиться, — необачно зітхнув голова і член президії.
Але хитрий філософ: і бачить він, що багато заполював качок голова і член президії, та, щоб не бентежити його, філософ змовкає.
Летять дороги. Одкривається вигін: по зеленій травиці пасуться корови в болотці. Здаля червоніють дахи. При дорозі низочка злиденних землянок.
— Оце тут живуть переселенці? — запитує Ман. Він повернувся до нас, очі широко розплющені, в очах — жах.
— Це чистопільські чабани. Вони орендують вигін, — одповідає голова, мисливець і рибалка. Ман, заспокоєний, відвернувся. Він ще не знає, що в таких самих землянках живе ще багато переселенців, і то не тільки літом, як чабани, а через рік і через люту зиму.
Вирисовується перший дім. На нім залізний червоний дах.
138
