діллям, чи про дахи та городи, а на зовсім інші теми точилася розмова. Разом була про «шкоду».
«Що робити з тими, хто випускає худобу на посіви?»
Складали списки, і тих, що випускали худобу, посаджено на п'ять діб під замок. Тих, що на цім піймалися вперше, посаджено на дві доби.
Виступало двоє дядьків-євреїв. Один — уповноважений присілку, що складав списки на шкідників. Другий — з тих, що «піймалися уперше». Ішла мова про кару, про загрози, про те, що корова сама одв'язалася, про те, чи має корова достатнє поняття в справах сільського господарства, і чи має достатнє в цих справах поняття сам власник корови. Оратори сперечалися, а Енко, користуючися замішанням, запитував і записував.
Говорили промовці російською мовою, щоб могла їх розуміти делеґація, а надто голова КНС, мисливець і рибалка, бо з делеґатів тільки один Тиков не все розумів по-українськи.
Нема чого й говорити, що ця російська мова була того ґатунку, що взивається в підручниках «лохвицько-одеським есперанто». З російських слів я занотував: «вопрос» (у нас уважають, що по-руськи всяка справа — «вопрос»), «на сегодняшній день» («на сегодняшній день озимі цієї зими пропали»), «создавшее положеніе», «плюс к етому», «почему я должен страдать», «спрашівається» і ще два-три вирази, що на їх підставі голова КНС, мисливець і рибалка, гадає що і євреї, і хохли у Никопільскім районі говорять російською мовою.
Ще швидко говорили осадчі і ще трішки перебаранчали один одному. Та на декому вже були свити й шапки, а вуса, схиляючися, затуляли голене підборіддя. Мовчали діти, мовчали жінки. І розмова була вже не про медпункти, а про «шкоду», про найуразливішу точку мужицького серця. Тому й хвилювалися дядьки, переступаючи з ноги на ногу і поправляючи шапки і натрушуючи махорку в паперовий ріжок. Тому й мовчали жінки і нишком сиділи діти.
146
