відбивання — сталево-сірі, блакитні, райдужні птахи. Летять… Нехай же за ними летять і вівці.
І от від землі відділюється чорна вівця і летить, за нею здіймається друга і третя — летить з задубілими, нерушними ногами, наче вирізана з чорного картону, летить, як чорний цап над лису гору.
— Совай ногами! — І вівця починає м'яко й нечутно гребти — переступати в повітрі повстяними ногами, наче ворушаться на морозі пальці теплих рукавиць. Вівця гребе і зникає в хмарі: видно тільки піднятий хвостик і повстяні ноги.
Ноги замерзли і стали, як повсть; під вухом нестерпно муляє щось довге й колюче — зубна щітка. Треба перевернутися на другий бік, що унизу була права… ліва… кишеня, де квитки і гроші; верхня нога змерзла, а нижня затерпла…
Ман так і не заснув до Херсону. Не знаю, чи й приснилося б йому щонебудь корсине. Думаю, що йому все одно судилося б побачити уві сні циганські села намість єврейських колоній, бо обід нам і більша половина вечері — це були сухі бублики криворізького печива.
Я не описуватиму Херсону — список його вулиць, як викапаний, нагадує список вулиць Никополя й Кривого Рогу. Не описуватиму й маленьких провулочків, що ведуть униз до Дніпра, ані пароплавів, що попливуть ув Одесу, ані численних цукеркових кустарів, що їхня промисловість на око видається в Херсоні головною. Пірникові майстерні і цукеркові виробництва (так і написано на вивісках) ведуть вас куди хочете — і до Окрвиконкому, і до Дніпра, і до Аґро-Джойнту, і до базару, де торгують, між іншим, і дровами.
Тільки ж дрова продаються не на кубічні метри і навіть не на староденну сажінь, а скоріше на дециметри і дюйми. Просто не на сирій, а на сухій землі лежать три полінця,
167
