А надто химерні фиґлі строїть з людьми пам'ять, коли треба спати. «Хто з хлібом сліз своїх не їв…» — сказав Ґете, а я би сказав:
«Хто, засипаючи, не рахував до десяти тисяч, той нічого не бачив у житті своїм».
Всякі бувають причини для аритметики вночі, але є одна з них, про яку часто забувають. Це — холод.
Удень у херсонських степах віють смалії і суховії, здіймають кур з розораної землі і запорошують цілі десятини посіву. Колись тут були величезні лятифундії Фальц-Фейна, Бутовича й інших. Такий Фальц-Фейн був пас мільйони овець на цілині, засівав трішки пшеницею і, зібравши двічі по двісті пудів з десятини, починав сіяти з другого краю, без угноєння і без толоки. Вівці паслися на цілині, ховрахи товклися в них під ногами — і куряви не було. Фальц-Фейн був ситий, вівці цілі.
Тепер поселенці розорали степ. Смалії і суховії взялися засипати поля порохом. Поселенці кинулися на просапні культури — тоді з толоки з'явилися ховрахи, виїдаючи те, чого не засипали суховії.
Добра земля в степу, та не дається хазяйнувати. Удень віють смалії та суховії. А вночі холодно. Та й так холодно, що не допомагає ні джампер, ні пальто з солдатського сукна. Рукзак здається твердим і нерівним для голови, як харківський брук для ніжних жіночих ніг. Здається, що під голову як навмисне підкочується то коробок з тютюном, то люлька, то зубна щітка. А коли улаштувати для вуха м'яко, починають мерзнути ноги.
І пам'ять строїть химерні фиґлі в голові під кепом. От на ріллі сидять граки. Якби кинути в них грудкою, вони враз знялися б геть від полету грудки — кут падіння рівний кутові відбивання — летять геть, як бризки води. Як гарно і чітко!
Друга грудка летить у те місце, де вже нема граків. Треба тільки заплющити очі — і від місця падіння грудки знов здіймаються рівно і чітко — кут падіння рівний кутові
166
