а діти сновиґали межи лав і критикували мене і Мана. Разів скілька їх заспокоювали, і знов вони знімали голос. Нарешті, хтось із дядьків розсердився.
— Дєті, тіше! — гукнув він на всю хату.
— По дорозі до станції «Радушна», — сказав куркуль, підганяючи добрі лошата, — бувало небезпечно. Виходили якісь дядьки і спиняли переїжджих. В одного забрали… віжки, в другого, здається, батіг, а в третього нібито шапку.
Для якої символічної мети знадобилися дядькам ці клейноди селянської достойности, куркуль не пояснив. Скінчилися козацькі походи так, що хтось із поселенців почав стріляти і охочекомонні символісти перестали спиняти людей.
На станції «Радушна» скромний касир, коли ми його підганяли з квитками до Херсону, виголосив барвисту промову на адресу Наркомосвіти і як вона пише літери для екскурсантів. Найбільше його дивувало в пізню нічну пору те, що Наркомосвіта зосталася інкоґніто і у графі, де пишеться, хто саме видає літери, нічого не було проставлено.
Коли він управився з нашими літерами, саме підійшов поїзд. Ми не дослухали до кінця його промови, і я не міг розважати його думками, що народилися в моїй голові, стоявши коло каси.
Наркомосвіта забула проставити себе на літерах!
Але скажіть, хіба вам не траплялося одмикати колинебудь двері, що ви не одмикали рівно десять літ? Чи не бувало з вами, що ви раптом згадували, куди треба надушити ці двері, щоб ключ легко повернувся в замку? Ви згадували це — і ключ зненацька одмикав.
Ви забули все — і як звуть ту, до кого ви йдете, і які на колір (були) її очі, і як вона була одягнена, коли ви її бачили востаннє. Ви забули все — і раптом ви згадуєте, як треба надушити клямку, щоб одімкнувся замок.
Химерні речі виробляє з людьми пам'ять.
165
