яснили нам попереду в Аґро-Джойнті, побачивши двох тихого характеру інтеліґентів. Та потім все ж таки нам сказано, що ми поїдемо на машині, а покищо ми зайшли в другу кімнату — до аґронома.
З-за канцелярського столу виросла привітна, з соняшною усмішкою на вустах, гора. Я привітався з нею за руку і трішки злякався за свої ніяк не ніжні, а косарські і спортсменські пальці.
Цей аґроном під хмарну хвилину міг би роздушити мене одним ударом, як жука. Він сам єврей, селянин з старої колонії в Херсонській окрузі. Він добув зі стіни плян, розстелив на столі і почав показувати нам розполіг колоній по правому і по лівому берегу ріки Інгульця.
У кадетських корпусах і в інститутах благородних дівиць за часів оних виникла теорія, що євреї від природи нездатні їздити верхи на конях, пити вино, стріляти з револьвера, битися шаблями і взагалі бути корнетами і молодцями. Кадетські корпуси і інститути благородних дівиць давно пішли за водою, але теорія ця, скоряючися законові, що надбудова відстає від бази, живе далі в серцях перекупок, професорів, старих акцизних і інших платонічних поклонників корнетської відваги. І нічим тут не зарадиш.
Коли б такому аматорові корнетської відваги довелося на свої очі побачити єврейських дівчат, що гасають верхи на конях по степу, хлопців, що орють землю, заганяючи плуга на шість вершків у землю, футболістів, що грають у збірній Української Радянської Республіки, коли б навіть цей аматор вклав свою в'ялу руку в сталеву долоню херсонського аґронома, він похитав би головою і сказав би рішуче:
— Цього не може бути!
Є в Херсонській окрузі і зовсім давні єврейські колонії — вони по правому березі Інгульця, і про них, свою батьківщину, мало розповідв нам єврей-аґроном, бо такі колонії нічим не різняться від селищ українських і німецьких.
Він сам скінчив український сільсько-господарчий інститут і був признався, що легше б йому було вести роботу серед поселенців українською мовою. Аґро-джойнтівські
170
