колонії в Херсонській окрузі існують з двадцять п'ятого року, і є там, як і скрізь, добрі хазяї, а є й погані.
І не тільки від того це залежить, чи давні, а чи недавні ті поселенці, а й від того, звідки вони сами зроду. Найкращі хазяї бувають з євреїв полтавців. Теж добрі хазяї з чернігівців.
Вже гірші хазяї з киян, а зовсім біда буває спершу з волиняками і подолянами. Це народ містечковий, і коли вони приїздять на землю, то спочатку з ним буває суте нещастя. Не вміють вони взятися до роботи, — і аґроном взявся за голову, згадуючи їх.
В однім такім селищі в перший рік хліборобства колоністи ухитрялися в селян, що приїздили в усяких своїх справах, одкручувати гайки з возів і знімати з коней обротьки.
— Які ж це жиди? Це злодії, — казали здивовані дядьки, чухаючи потилицю.
Але й ці злодії згодом почасти призвичаїлися до роботи, почасти і втекли назад, ковтнувши гіркої. Тепер на різдво до них приїхали сусідні українські поселенці і забрали усіх до себе гостювати. Приїхали, як годиться, з музикою і напідпитку.
Старожитні селяни, надто ж ті, що живуть оддалік і знають про євреїв тільки з поговору, ставляться до них гірше. Надто спочатку «були випадки». Тепер «випадків» немає.
Поки ми дивилися на карту селищ, що її дляради цієї нагоди знято з стінки і покладено на столі, відбулося скілька подій. З сусідньої кімнати зам. представника Аґро-Джойнту жалівся нам на аґронома, що той проти виноградників у єврейських селищах.
— Зап'ють євреї, — застерігав був аґроном. — Побачите, що зап'ють.
З сусідньої ж кімнати увійшла чорнява машиністка і завелася говорити телефоном про парасольку, яку аґроном Любарський покинув (чи не покинув) у канцелярії Аґро-Джойнту, супроводячи Шолом-Аша.
У цій кімнаті ми з Маном гадали, чи доведеться нам
171
