відразу догадуються, що перед цим була елегія на тему про ницість людського життя, людських радощів і болещів, і пишуть про це в рецензії.
Ми покинули сільське кладовище і приїхали на експериментальне поле. Двоє аґрономів — і були то теж здорові хлопці й привітні — показали нам аґропункт: двох жеребців — майбутніх предків конячого племени, скілька новеньких ходів, що роблять сами переселенці — такий хід коштує сто двадцять карбованців і дається переселенцеві в кредит…
(Сором вам, що живете в селянській країні і не знаєте, що таке хід! Хід — це основа майбутнього возу з залізними осями).
…показали свою хату, розповіли про три сорти кукурудзи, що сіються на полі — на корм, на насіння і на сильос…
(Ви, що не знаєте, що таке сильос! Сильосування є заквашування качанів у ямах на корм худобі).
…розповіли про смалії та суховії, про те, як треба дощу, про тракторні товариства; про те, як торік, коли не вимерзла озимина, з колонії вивезено цілий пароплав сортової пшениці — двісті тисяч пудів, про ховрахів, що нищать кукурузду і буряки, про те, як їх тепер отруюють і як це дорого коштує.
Нагодували сметаною з хлібом і почали лагодитися їхати.
Переконавшися, що ні в одного з них немає з собою голоблі, я завів дискусію про люцерну. Я висловив парадоксальне твердження, що її треба часто косити ще й тоді, коли вона не дає ніякого врожаю, щоб краще росла. Я спирався на власний досвід і доводив, що люцерну треба якнайчастіше косити, чого я переконався, бувши сільським наймитом під час гетьманщини.
Аґроном, визнаючи, що є й така теорія, почав сперечатися. Але ми сіли в Додж, і дискусія припинилася. Замість дискутувати ми знов почали підстрибувати й падати. Так чи інакше, і на цю дискусію знайшлася голобля. Це були нові, тугі ресори на старому Доджі. Не дурно
175
