шовку, що його китайська черва випускає з себе, годуючись листям шовковиці, і зизоокі китайці, збираючи ту черву, не дають їй перетворитися на метеликів, а віднімають у неї шовкове павутиння і тчуть його на файну — найтоншу тканину.
І от, пошивши собі дівчинка тую сукню, стала збиратися до свого милого. Довго прибиралася вона — розчесала ніжне волосся, закучерявила його теплим залізом, оприскала тіло своє пахощами, обличчя присипала трішки рожевою пудрою, одягла капелюшок і шубку, кошлатим підбивану міхом, і вийшла на вулицю.
І от пройшла вона одну вулицю, другу вулицю і перейшла майдан, де в свята набивалося народу — як той мак, і вже підійшла до дверей свого милого, та перед дверима отими вона зчулася, що забула.
Забула, чи одягла вдома на шовку мережану сукню, задля якої сім день працювала, чи не одягла на шовку мережану сукню… і одягла шубу просто на тонку білизну.
Ще добре було б їй, коли б знала запевне, що одягла свою сукню, тоді, не соромлячись люду, могла б вона розстібнути шубку свою і подивитися, чи є під шубкою на шовку мережана сукня. Але люду було, як того маку, і вона не могла насміти розстібнути шубоньку свою.
Довелося їй повернутися додому, вона розстібнула шубку — і під шубкою була… її на шовку мережана сукня.
Отак не прийшла в той день забутня дівчина до свого милого».
Нічого не забули в лікарні й медпункті, що на скілька селищ витягають людям зуби, витягають з матерів дитинчат, становлять клістири, напувають рициною хворі животи і годують хіною малярійні тіла. Є там і крісла зуболікарні, і ложа для породіль, і аптека, і ліжка для хворих, і лікарка, і помічниці її, і на стінці плякат.
Плякат той розповідає, як рятувати людей, що потопають у воді. Небагато в степу води і не вистачає її не
178
