ґалку, щоб видко було початок промови і пошкутильгав з вагону.
Тепер я думаю трішки інакше про того оратора. Вірив у чудеса не він, а той напівбожевільний сільський інтеліґент, що писав йому цю шпаргалку з добродіями і звертанням уваги. Промовець же вірив тільки в силу мистецького виконання і театральну ориґінальність свого нумеру.
Так чи інакше, але він одержав за лекцію української мови копійок з десять.
Я пожалкував тільки, що не було вже тітки з уїдливим язиком. Цікаво було б, хто з цих двох шкідників взяв би гору.
Але промайнула Лозова, і подорож стала кінчатись. Я, мабуть, довго вже не побачу євреїв-хліборобів. Гостей у них і без того буває багато, нових заселень буде вже мало, і за років троє в степах житиме одна одноманітна мужицька маса. Рабинам роботи поменшає, а комсомольцям побільшає.
Я, філософ під кепом, бачив ці місця в тисяча дев'ятсот двадцять восьмім році, на одинадцятім році робочої революції. Я нічого не навчився з цієї подорожи, бо й раніше вважав, що бути євреєм — це не професія, а бути хліборобом — це не національна ознака; я побачив те, що й чекав побачити.
І вас, щирі мої куми й сватове з Старобільщини, що козакували колись із дідом моїм, я не раджу їхати в єврейські колонії. Бо якщо ви не схочете побачити, то й не побачите, любі мої куми й сватове.
Натомість, любі мої, сядьте на призьбі, натопчіть у люльку ручкового, викрешіть огню на губку, прикуріть і подумайте.
