А в парубка цього ще був брат, но той, нема слова, куди був слабший. От як той парубок помер, то цей брат його пристроїв такого апарата. Простенький сказати й апарат той був, такий собі з клоччя ґнотик, но вимочений у гасі і сірників коробочка. Ґнотика він того, ясне діло, підпалив сірником і вкинув тихенько в скирту тому, хто його брата, значить, брав за ноги. Укинув і пішов помалу додому. Скирта, як полагається, згоріла до колосочка і парубка того викрито.
— Бачать таке діло, що піймався він, то треба щось робити. Робити треба, отже взяли його по двоє за руки, по двоє за ноги, підіймуть і об землю, підіймуть і об землю, тільки кров з рота порскає. Разів із десяток з рота порснуло, тоді відпустили, а парубок був плохенький, додому не дійшов і помер.
Сказавши це, селянин із сусіднього вкраїнського села повернув, і пішов у своїх справах і ми теж повернулися й пішли до хати болгарина Сави.
— Що це таке? — спитали ми в болгарина Сави, показуючи на стовп із столиком, коло якого столу лише гігант міг би пити чай і їсти кавърма. Як пам'ятаєте, уважливий читачу, цей монумент цікавив нас уже скілька разів. Це могла бути полиця годувати небесних птахів (так висловився премудрий отець Чарлз Кінгзлі, указуючи на табуни голубів, що ввесь час апетитно налітали на вистріл).
Це міг бути іконостас для провітрювання заскнілих богів, літній мисник на посуд, щоб, обідати на свіжім повітрі, нарешті, столик, щоб їсти кавърма à ля-фуршет навстоячки, спеціяльно зроблений за старих часів для чинів ґвардійського корпусу, що, скажемо, могли квартирувати в даному селі (армієць не дотягся б до столу і навстоячки).
Та всі ці філософічні й дотепні наші здогади нанівець звів болгарин Сава. Він пояснив, що це підставка для квітів. Улітку болгарка виносить фікуси, олеандри, аспараґуси й герані на голий, продимлений, кізяковий двір і вони пляжаться під степовим сонцем.
24
