Болгарські діди-делеґати, сивоусі й статечні, обдивилися місце для селища. Царський уряд указав їм те місце коло села Куцого над трактом. Довго ходили діди, роздивлячись на місце, приділене їм із царської ласки. І, роздивившись, вирішили: коло тракту не селитись, бо дуже близько від царя, а прохати дозволу осісти біля Кам'яної Могили оддалік від шляхів і трактів, від царського ока й царської загребущої десниці.
Так зроблено й уряд дав дозвіл селитися коло Кам'яної Могили. Якнебудь розташувалися болгари й посіяли пшеницю. Того ж таки року задув вітер і здмухнув посіяне зерно в кураї та цілини, й дрофи та хохітви поїли пшеницю. Гірко на дідах-делеґатах окошився той вітер. Добре наслухалися діди всякояких слів і розмов про своє делеґатське око. Але йшов час і болгари збудували собі доми.
В таких самих домах вони жили були під турецького рукою в Болгарії. Тільки там ці доми були з дикого каменю, а тут будували болгари з цегли. Грошей їм вистачало й цегельні на дорогих дровах, привезених із півночі, пекли цеглу для болгарських сіл. Тракт був далеко й царська десниця не дуже непокоїла болгар. Знову в честь і в славу стали згадувати дідів-делеґатів.
Але після революції першої й після колективістської революції на селі, оті двадцять два кілометри знову далися взнаки. Вирос найкращий на район колгосп «Комунар», а район став у Коларівці за двадцять два кілометри. У Коларівці школа семирічка, Коларівка концентрує запаси, в Коларівці вирішаються справи. Двадцять два кілометри треба плисти до Коларівки океаном осіннього багна. Четверо добрих коней ледве тягнуть легеньку тачанку.
Знову недобрим словом споминають дідів-делеґатів.
— Усім не догодиш, — крехчуть діди-делеґати, повертаючися в гробах.
Пливуть коні через землі степовиків-українців, гуркотять через шосе Бердянське-Токмак і впливають ізнову в землі
29
