кож, що коли в Дербенті не вистачатиме цукру в церобкоопі, то можна буде пити чай з рибою.
З науки ми знаємо, що в Каспійському морі така солона вода саме через те, що там багато оселедців. Коли аллах пошле ще два десятки штормів на той час, як везтимуть шалянди з цукром, то треба думати, що саме Каспійське море з найсолонішого стане найсолодше.
Дербент — слово перське і значить воно — «двері на замку». Зветься воно так з таких пустякових причин: коли народи ішли з Азії в Европу через Закавказзя, то в них було дві головні путі: путь перша через гори, і путь друга рівненькою долиною Даґестанською понад морем. І тільки в одному місці коло Дербенту гори підходять так близько до берега, що, побудувавши пару високих мурів, якийсь винахідливий народець почав стригти переселенців, беручи з них мито, а коли переселенців було не дуже багато, то й продаючи їх гуртом і вроздріб на тяглову силу.
Цим інтересним місцем, свого часу, зацікавились перси і теж настригли чимало багатств. Далі ним зацікавився Петро I і, в свою чергу, пробував сісти коло пирога.
І тепер ті дві стіни стоять колосальні й цілі перед станцією Дербент, тільки для залізниці в них пробито дірку.
Сьогодні Дербентів двоє: один залізничо-кооперативно-російсько-українсько-єврейський унизу і один азіятський Дербент на горі. Немає потреби перелічувати всі народи, що живуть в азіятській частині Дербенту, бо все одно, не запам'ятаєте. Назви тих народів і їхні мови знає тільки академік Марр і обіцяє навіть прочитати з допомогою цих знаннів етруські написи. Покищо, він їх не прочитав.
До останнього часу «европейці» жили в Дербенті на принципі екстериторіяльности, ніхто з цих не хотів вивчати тюркську мову, ніхто з них ніколи не заглядав в азіятський Дербент, а зустрівшися сам-на-сам далеко від міста, мисливці «европейські» і азіятські, без довгих церемоній, стріляли одне в одного круглими кулями (бо жаканівська куля, на думку тамтешніх мисливців, при цілком достатній силі бою, не дає потрібної точности).
Все це тепер швидко і радикально міняється. На зборах
95
