магічного впливу паралелізму і так званої „асоціяції суміжности“.
Кілька років тому Гріфізс завів у кінокартинах „передній план“. Річ, показану нарівні з иншими, потім показується окремо і на ввесь екран убільшки; спочатку цей передній план служив для деталізації вражінь.
Але помалу звязок поміж річчю „середнім“, і нею-ж „переднім“ планом настільки устаткувався в мізкові колективного глядача, що він став відчуватися як причиновий. Приміром: показується (середнім) лялька ніби забитого чоловіка, потім (переднім) голова чоловіка і читач безпосередньо увірував, що голова належить ляльці. Паралелізм робиться мотивацією.
Сила цього паралелізму і вплив його на читача в оповіданні По, надзвичайні. Цікаво, що цей прийом використано навіть у рекламі. У якомусь місті є готель і в нім одна кімната, кімната самогубства. Розповідали, що хто-б ні був спав у тій кімнаті, уранці його знаходили мертвого із бритвою в руці і з перерізаним горлом. І от оповідач якось мусив переспати в тій самій кімнаті. Він підходить до дзеркала й бачить самого себе — його образ підносить руку з бритвою до горла, його рука здригається конвульсивно…
— „І що-ж?“ — запитують в оповідача.
— „Я голюсь тільки безпечними бритвами „Жілет“, які й вам рекомендую“ — одказує він.
Паралелізм в оповіданні Велза тонко підкреслений різницею: дух щезає геть з очей; Кпейтон умирає. Читач уже жде в кінці, що щось буде — невже-ж Клейтон зникне — ні, не може бути; але що-ж тоді? І коли Клейтон умирає, читач легко може всьому повірити.
Ми вже казали, що той факт, що сам автор бере участь у дії, підвищує імовірність читача. Ми вже пока-
