Сторінка:Майк Йогансен. Як будується оповідання (1928).djvu/119

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

шуму і рекомендував почекати деякий час — скажемо тиждень, або два чи там місяць, або два, щоб подивитись, чи не виясниться щось само собою, чи може м-р Шатлворси з'явиться, буває, сам і пояснить причини, що примусили його відіслати коня до дому“.

Незасліпленій людині ясно було б як день, що так може поводиться лишь вбивця. Він весь затруслився. Він намовляв усіх почекати з розслідами. Він верз нісенітницю, що Шатлворси відіслав (пораненого!) коня до дому!

Але читач уже засліплений. Щоб дужче заліпити йому очі, По додає, очевидно іронічний екскурс про те, що люди, змагаючися з сильним горем, утрачають усяку активність.

Надзвичайно цікаво що до цього моменту По навіть не вводив персони фальшивого вбивця в оповідання. Небіж Шатлворси Пенніфезер являється саме по методу Конан-Дойла як отой „deus ex machina“ при потребі. Читач не може подумати на Гудфеллоу. В цей момент з тирадою вступає Пенніфезер. На нього автоматично падають підозріння читача. Як у ділі Дрейфуса[1] винуватець знаходиться саме в той момент, коли в нім відчувається негайна потреба.

Далі знов, як на сміх, наводиться сцена сварки Гудфеллоу з Пенніфезером і очевидні мотиви для помсти з боку першого. Але читач, задурений іроничною хвалою на адресу Гудфеллоу, зрозуміє ці мотиви лише вкінці оповідання. А тим часом іронія очевидна просто до сміху. Після того, як Пенніфезер ударом збив Чарлі з ніг…

 
  1. Див. „Острів Пінгвінів“ А. Франса.