добре штовхнув читача на криву стежку, що той не бачить широкого правильного шляху, що ввесь час фактично зостається в полі його зору.
Гудфеллоу приводить шукачів на місце вбивства. Там він „знаходить“ жилет Пенніфезера, його ніж одкритий і скривавлений і підозріння всіх відразу й остаточно знаходять собі ствердження.
Гудфеллоу береться „боронити“ Пенніфезера і при цій слушній нагоді згадує, що той спадкоємець старого Шатлворси. Читач уже встиг забути, що в самого Гудфеллоу теж не було й шеляга за душою і По підсуває йому юридичний екскурс про формулу „cui bono“ („кому на користь“) — цеб-то в чиїх інтересах було вчинити злочинство. Цей довгенький екскурс примушує читача замислитись над такими непрямими доказами і точнісінько як в екскурсії про ім'я „Чарлз“, читачеві здається, що йому кажуть про вину Пенніфезера а на ділі йому підносять абстрактні міркування.
Далі сиплеться цілий град доказів. Під матрацем Пенніфезера знаходять скривавлену його сорочку й носовичок. Пенніфезер сам признається, що Шатлворси саме того дня мав намір позбавити його спадщини і що він виїхав до міста з великими грішми (все це „з скрухою на серці“ розповідає Гудфеллоу), далі з'ясовується, що того ж дня Пенніфезер полював в околицях містечка, і нарешті Гудфеллоу знову „знаходить“ у трупі коня кулю з поміткою Пенніфезера. Словом усе йде як по нотах.
Таким чином читач остаточно переконаний і що головне відчуває це оповідання як градаційне. Він думає, що він уже знає розвязку і жде тільки признання Пенніфезера, щоб довідатися про конкретні подробиці вбивства. Читач приймає новелу „Thou art the Man“ за „оповідання нижчої структури“.
