авантурними оповіданнями, дарма, що найпередовіші, наймужніші, найреволюційніші елементи старого суспільства, а конкретно кажучи, молодь украй захоплювалась авантурним, географічним, космічним романом, але мудрі сивоголові старці, самі ховаючи Пінкертона під подушку, прилюдно виголошували йому анафему і рекомендували молоді читати „серйозну“ літературу. Критика систематично угроблювала „несерйозну“ літературу, „неглибокі“ твори й винесла на поверхню нашої сучасної історико-літературної свідомости виключно „серйозну“ літературу. Гімназіяльна наука во образі якого-небудь фіолетоносого павіана з породи вчителів словесности, урочисто анафематствовала Купера з Майн Рідом, вихваляючи неміряні глибини й вартості, скажемо, „Фрегата Паллади“ Гончарова.
Ясна річ будити ініціятиву, розбуркувати в молоді неспокійний потяг до яскравішого, кращого життя було не в інтересах поліцейської держави й поміщицької літератури. Духовні кастрати й прекраснодушні філістери на штиб хоча-б того-ж таки Гончарова, куди миліші були серцю вищезгаданої кліки.
Не будемо, проте, тут аналізувати досконально причини такого напряму в літературі, а згадаємо про нього, аби нагадати що відповідні традиції й досі живуть у серцях… людей, що нічого спільного не мають з поліцейською державою й поміщицькою літературою, живуть так-би мовити по інерції, поруч із сотнями инших забобонів. Бравши отже в инших статтях нефешенебельні жанри, візьмімось аналізувати тепер жанр благопристойний, — а саме розберім побутово-психологічний етюд Тургенева „Касьян с Красивой Мечи“.
Форма „Записок охотника“, — збірка нотаток ліберального поміщика позначається на більшості оповідань цієї збірки зокрема. Мало не скрізь оповідає сам мисли-
