вець епізоди, що трапилися з ним, мандруючи по градах і весях широкої Росії. Така форма дає авторові змогу будувати фабулу не в порядкові наростання, градації подій, а в спосіб простого нанизування фактів. Треба одначе застерегти, що форма „Записок“ могла-б служити й рамцями для справжньої фабульної речи, отак як фабульні речі ховалися в світовій літературі під рядками листів, під картками щоденника то-що. Сама по собі форма „Записок“ є принципово кажучи, тільки один з найлегших засобів для „реалістичної“ окраски подаваного матеріялу. Ми бачимо на прикладі Велзового оповідання „The Jnexperienced Ghost“ як, участь автора становить не аби який засіб для досягнення ілюзії „реальности“.
Отже цього наміру підкреслити протокольністю форми реалістичність змісту в Тургенева очевидно не було. „Записки охотника“ мабудь так таки й є просто собі „Записки охотника“ та й по тому. Бо-ж ні один з цих нарисів такої додаткової мотивації не потрібує — факти й ситуації в них описувані настільки повсякденні й банальні, що приймаються начисто на віру.
Перекажемо отож попереду короткий зміст одного з цих етюдів, а саме „Касьян с Красивой Мечи“.
1. Автор повертається з полювання. При цій нагоді дається ландшафт. Виписуємо.
„Я осмотрелся. Мы ехали по широкой распаханной равнине, чрезвычайно пологими волнообразными раскатами сбегали в нее невысокие, тоже распаханные холмы; взор обнимал всего каких-нибудь пять верст пустынного пространства; вдали — небольшие березовые рощи своими округленно-зубчатыми верхушками одни нарушали почти прямую черту небосклона. Узкие тропинки тянулись по полям, пропадали в лощинках, вились по пригоркам и на одной из них… различил я какой то поезд. На него то поглядывал мой кучер.
Это были похороны“
