Сторінка:Майк Йогансен. Як будується оповідання (1928).djvu/136

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ту казарму, про яку мріють усі, з боку настановлені „керовники“ літератури. Але то a priori, а на практиці сам матеріял повинен би (і справді показує) показувати той рід мистецтва, що має його обробляти. Скажемо, коли за цей матеріял нам правлять народні мелодії, то хоча й можна їх трактувати в літературній новелі, у лівій картині, у лівій скульптурі, але найприродніше місце для трактування отакого матеріялу є нотний папір композитора. Так само, скажім, ландшафти найкраще трактувати в малярстві, бо ландшафт не балакає й не кричить, а визначається найбільше фарбами й світами — тоб-то найлегше з таким матеріялом упоратися в малярстві. Отже, набутий людською головою досвідний матеріял, до деякої міри сам командує в якому полі його треба обробляти.

Але-ж це лише до деякої міри. Скажім, малярство часто береться все-ж таки за людей, хоча в людині — фарба найменш характерна ознака. Людина — дуже безбарвна істота. Скульптурою своєю людина куди цікавіша, та може найцікавіший зовнішній прояв людини, це її мова. Отже найвигідніше трактувати людину у літературі, менш вигідно в музиці, ще менш вигідно в малярстві. Не зважаючи на те навіть у малярстві людська тематика переважає над пейзажною. В чім причина?

Причина в тому другому моментові, що опреділює собою розроблення матеріялу — в попиті споживача. Мистецький твір споживають не гори та ріки і не кедри та платани, а самі люди. Оці самі люди й вимагають, щоб писалося про них, і малювалося їх, і взагалі мистецьки трактувалося-б про них у першу чергу.

Найелементарніші інтереси людини це народження і смерть. Коло цих найперших моментів довкола обертається все „велике“ мистецтво.