Нечуй становиться на п'єдестал, забувається його тимчасове місцеве значіння, канонізується як мало не класик, третьорядний письменник. Ясна річ, які це може мати наслідки. Було-б колосальним лицемірством на одній сторінці гукати про халтурну течію в сучасній літературі, а на другій сторінці вихваляти нечуїв.
Вертаюсь наприкінці до Тургенева.
У Тургенева є одне оповідання, що справляє вражіння на читачів самим розвитком подій. Це новела „Стучит“. Даремно було-б одначе вбачати і в цій новелі щось більше від простої реєстрації авторової пригоди. Тим часом оця новела справляє велике вражіння на людей, що звикли до тургенівської маніри, саме в силу свого контрастування з цією манірою. На жаль треба думати, що просто цей епізод так-таки й трапився з письменником на ділі, отже література тут не причому, а ми мусимо дякувати по-перше фортуні, а по-друге нервозності пана письменника, але ніяк не його бажанню організувати матеріял.
Романи Тургенева що до фабульної обробки куди вище стоять і від його оповідань і від усіх творів Гончарова. Не зважаючи на наївність фабульної структури і на цілі озера ліричного одеколону, вони все-ж таки виглядають як літературні твори на тлі хоч-би й гончаровських романів. Ми завжди будемо вдячні Тургеневу за те, що він зареєстрував для нас хоча-б Базарова, незважаючи на свою антипатію до „нігілістів“. Російська літературна мова ще довго буде жити тургенівськими зразками. Тим своєчасніше попередити зараз молодих письменників, щоб вони боялися як зарази тургенівської маніри писання, тургенівського споглядального аполітизму, тургенівської зневаги до організації матеріялу.
