Поетичний та прозаїчний язик взагалі
Поетична мова різниться від прозаїчної словником і складнею. Через більшу концентрованість, випнутість слова в поезії, у ній добір слів куди важніший, ніж у прозі[1]. Насамперед поетична мова вживає інших слів, ніж проза. Утворюючи нову поетичну мову в українській літературі, Семенко заводив русизми, а Йогансен і Хвильовий розкопували діялекти. Поезія мало користується, словом-терміном і то, як на глум, трактує його як звукове. Порівн. у Хвильового:
„Мандарини із Мальти везуть“.
Були б „апельсини“ — була б не Мальта, а може якась Абісінія.
Спробую показати різницю між словом-образом і звуковим словом на рядкові з свого вірша.
„І Див свінув і день
Озвався в дубі“.
Тут в „дубі“ є звукове слово і народилося від слів „Див“ та „день“. Але далі „світ вечірніх злив — Проллявся з сонця-дуба“. „З сонця-дуба“ є вже слово-образ, хоч і родилося воно від „в дубі“ — слова звукового. А в реченні „ясени, берези, клени, дуби“ дуби є слово-термін.
Це є основна словесна відміна поезії від прози; звукове слово в прозі так мало потрібне, як слово-термін у поезії; словом же образом користуються обидва мистецтва. Але й самі кадри слів неоднакові у поезії й у прозі. Поезія більше тяжить до архаїчних слів, до високого штилю. Англійська мова має цілком відокре-
