виймає з свого носа, чи з зуха п'ять крашанок, це справляє на нас колосальне вражіння.
Далі ми провадимо „скорочення видатків на подорожі, кватирі й декорації“. Ми не додержуємося фанатично того правила, що все має відбутися протягом одного дня, в однім місці та те саме правило економії засобів має чинність і тут. Отака собі фраза: „Минуло п'ятнадцять років“ усередині якогось оповідання прикро розколює його на дві частини — а цього треба уникати — це порушує єдність. Вище ми бачили як письменник подекуди може уникнути такого щеплення. Коли-ж така фраза буде траплятися два й більше разів у одній новелі — то це буде давати просто гумористичний ефект.
Дві лінії оповідання проста й ламана
Запровадивши таким чином режим економії на всіх ділянках новелістичного господарства подумаємо за те, яку лінію ми візьмемо за основну, розсотуючи нитку оповідання. Є два способи цю нитку розсотувати. Один спосіб, що його можна було-б зрівняти з простою лінією такий: з самого початку читач угадує, який буде кінець оповідання. Але на шляху до реалізації цього кінця виростають перешкоди одна дужча від другої, досягають апогею перед кінцем і нищаться або навпаки нищать героя. Або наростають не перешкоди, а знаки, пророкування того кінця і збільшуючись у силі та інтенсивності доводять до нього. Цей спосіб „простої лінії“ легший що до первісного задуму та дуже важкий до виконання. Тим то модерні автори европейські та американськї найчастіше уживають спосіб „ламаної лінії“[1].
Оповідання будується так, що читач не знає, який буде кінець. Епізоди групуються в такий спосіб, щоб
- ↑ Про ці дві лінії, див. статтю в цій книзі „Новела з нічого“.
