Сторінка:Майк Йогансен. Як будується оповідання (1928).djvu/87

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

в такім разі, я вам скажу, його не було-б отут у моїй спальні — якби він був живий. Я-б його викинув геть!“

„Звичайно — сказав Івенс: — бувають отакі бідні смертні“.

„І вони з таким самим успіхом можуть являтись, як привиди, як і всі ми“ — погодився я.

„Єдине, що ніби було в його подібного до мети, — це той факт, що він не міг видертися з цього світу. Неприємна історія, в яку він устряв з своїм „появленням“, страшенно його гнітила. Йому розповідали, що це надзвичайно сенсаційне діло, він на це сподівався і що-ж! Ще одна невдача до довгого списку його попередніх невдач! Він казав, що він сам одна самісінька халепа. Він казав, і я цілком цьому вірю, що він не брався ні разу за що-небудь, щоб не зробити все догори ногами, і мабуть що й повіки-віків так з ним буде й надалі. Хіба що може якби йому співчували… Він тут спинився і деякий час дивився на мене. Він сказав, що дивна річ, але ніхто ніколи досі не виявляв до нього такої симпатії, як я. Я одразу побачив, куди він гне, вирішив ураз його здихатись. Може я свиня, але бути „єдиним справжнім другом“, довіреною душею цих егоїстичних плохут, чи живих, чи духів, — це повище моїх фізичних сил. Я узявся до справи прикро.

„Не сушіть собі голови над цими питаннями — сказав я. — Вам треба зробити одне — вибратись з цього діла. Підтягніться й спробуйте“. — Я не можу — одповів він.

„Спробуйте!“ — сказав я — і він спробував.

„Спробував! — сказав Сандерсон — як?

„Паси“ — сказав Клейтон.

„Паси?“