„Складна система жестикуляції й пасів руками. Отак він прийшов і так він мав вибратись назад. Боже! яка мені була морока!“
„Але як могла будлі-яка система пасів?..“ — почав я.
„Дорогий друже“ — сказав Клейтон, повертаючись до мене й кладучи сильний наголос на деякі слова — „ви хочете, щоб я все пояснив. Я не знаю, як! Все, що я знаю, це те, що треба робити… принаймні, що він зробив кінець-кінцем. Бо через страшенно довгий час він зробив паси правильно і зник.
„Чи ви“ — сказав Сандерсон — „спостерегли, які паси?“
„Так“ — сказав Клейтон і ніби замислився. — «Це була страшенно химерна річ“ — сказав він, — „Ми були вдвох, я і цей розпливчастий привид у цій мовчазній кімнаті в оцім мовчазнім порожнім готелі, в оцім мовчазнім місті, в п'ятницю, вночі. Ані звука, окроме наших голосів та його дихання підчас, коли він робив паси. Горіли дві свічки — одна коло ліжка й друга на туалетнім столикові — це було все, і час від часу одна чи друга спалахувала високим тонким, здивованим полум'ям на кілька секунд. А тут робилися химерні речі. — Я не можу, казав він, — я ніколи… І раптом він сів на маленькому дзиґликові коло ліжка й почав ридати й ридати. Боже, яке воно було змучене і безпорадне.
„Спробуйте підтягтися взяти себе в руки“ — сказав я і спробував хлопнути його по спині… але моя проклята рука пройшла крізь нього. Під цей час я, бачите, вже зовсім не був такий нечувственний як отам на ґанкові. Я вповні відчував химерність становища. Я згадую, що смикнув руку геть од нього, аж затремтів сам і одійшов до туалетного столика. — „Візьміть себе в руки, сказав йому я — і спробуйте. І щоб допомогти йому, я теж почав пробувати й собі“.
