Цю сторінку схвалено
Він відкинув на бік елєктричний ґузик і скорше, чим я вспів пожелати йому щасливої дороги, провалив ся під землю разом з престолом.
Але передімною в полутемнотї тої комнати все ще блестїли його пильно вимиті руки і неспокійно бігали очи. Через них було видно темноту його душі, зморщеної тревогами житя, як печене яблоко. Якийсь сїрий тепленький кисїль наповняв його душу. В нїм повільно крутили ся маленькі хробачки амбіції, і, як застрашена ящірка, кидав ся страх за житє.
Душа низька, душа погорджена, що опила ся крови виголоднїлого народа, хора зі страху, маленька, жадна душа — коптїла перед мною як огарок свічки, наповняючи край мій смородом духового зіпсутя і злочинів…
