— Тодї продам Василеви Федоровичови Польщу… Може й Францію Ми йому продамо, як вона не стане Нам давати гроший… Нащо її тодї, неправда-ж? Кавказ продати корисно… Він дуже богато варта для Нас, але нїчого не дає, все лише неспокої, повстаня, бунти.... Сибір Американцї куплять — людий на засланє можна слати до Архангельска, там дуже богато місця на се. Холод і пустиня… Росією можна заокруглити як яблоко і так стиснути її в кулак, що вона на конець успокоїть ся…
Він замовк, задумавши ся. Його блїді губи дрожали, палцї рук трясли ся, як ніжки паука, а очи все бігали по стїнах і уха рушали ся, як уха крілика.
— Може бути, Ми уступимо з початку… Так, може бути! Нам богато радить, щоби Ми дали їм дещо з того, що вони просять… І як вони почнуть дїлити дар, — тодї Ми нападемо на них зненацька… і руки Наших вірнопідданих потрафлять вирвати язики з гортанок тих бунтовничих балакунів, котрі думають, що воля неосвіченого та голодного народа стоїть понад волею Самодержця Помазанника Божого… і проче, і проче..
Він троха запалив ся, його безкрове лице знов спітнїло… Успокоївши ся і втерши чоло своїми дрожачими руками, він закінчив:
— Ну, досить однак! Ми все говорили для світа, все, що Нам написали на папери… і навіть дещо непотрібне… Але непотрібного з уст Царя нїхто не чує! Ви чули лише то, що Ми прочитали з паперу… Ідїть благовістити світови про мудрість і доброту серця того, що нагородив вас щастєм розмови з Ним без свідків! Ідїть!
