…В Царському Селї принимають не дуже ласкаво, але зате ориґінально.
Як я лише увійшов, мене окружила товпа жандармів і руки їх відразу з упертою цїкавостию почали мандрувати по пустинях моїх кишень.
— Панове! — кажу я до них любезно — я знав, куда йду, і не взяв зі собою нї копійки!…
Але вони не звернули на ті слова нї найменшої уваги і дальше обшукували мою одїж, обув, волосє, заглядаючи менї в рот і всюди, де може досягнути людське око. Комната, в котрій відбувало ся те пошукуванє, була прибрана просто, але зі смаком: при кождім вікнї стояв машиновий кріс, дулом до улицї, перед дверми скорострільна гармата, під стїнами — рядом карабіни. Обшукували по майстерськи, видно було, що люди занимаються справою не лише знакомою, але й улюбленою. Я повертав ся в їх руках як мяч. Наконець один з них відступив від мене на три кроки в бік, оглянув мою стать своїм поглядом і закомендерував менї:
— Роздягатись!
— Тож — як? — питаю я.
— Зовсїм! — рішучо заявив він.
— Дякую вам! — кажу я. — Як ви хочете мене мити — то непотрібне, я сьогодня купав ся…
— Без жартів! — повторив він, прицїлюючись менї до голови револьвером. Се анї трохи не здивувало його товаришів, противно вони відразу кинулись на мене і в одну мить зняли з мого тїла шматє, як скірку з помаранчі. Начальник їх знов мовчки і