він їх має. Навіть відважуся сказати, що шкідливо мати ці прикмети й завсіди їх триматися. Удавати ж, що їх маєте, — корисно. Себто: здаватися милосердним, вірним даному слову, людяним, реліґійним, щирим і таким бути, але завсіди триматися на такій висоті духа, щоб, на випадок потреби, не бути таким і щоб ти міг і вмів робити якраз протилежне. Тут треба зрозуміти, що володар, надто новий, не може плекати всіх тих чеснот, за які уважають звичайних людей добрими. Бо для удержання держави він часто примушений діяти проти вірности, проти милосердя, проти людяности, проти реліґії. Отже, треба, щоб він мав духа здатного до вітрів фортуни і як зміна обставин йому приказує. І, як вище сказав я, як може, то хай не покидає добра, але в конечності хай уміє чинити зло. Володар повинен дуже дбати за те, щоб із його уст ніколи не вийшло нічого такого, що не було б узмістовнене всіма пятьома вище наведеними прикметами. Кожному, хто його бачить і чує, хай здається, що він увесь милосердя, увесь вірність, увесь щирість, увесь людяність, увесь реліґійність. Нема річі необхіднішої, як викликати вражіння, що маєте оту останню прикмету: адже, загально, люди більше осуджують очима, а не руками, бо бачити вміють усі, діткнутися немногі. Кожен бачить тебе, яким ти здаєшся, а немногі знають тебе таким, яким ти є. І тих кількох не відважуються протиставитися думці загалу, завсіди хо-
