нок своїх підданих: від цього повинен здержуватися. Коли в загалу людей не відбирається ні майна, ні чести, тоді вони завсіди живуть задоволені, а боротися тоді приходиться тільки з амбіцією кількох, яку ріжними способами легко приборкується. Погорджують володарем тоді, коли мають його за змінливого, легкодуха, розніжненого, боягуза, нерішучого. Цього володар повинен берегтися, як підводної скелі на морі, стараючися робити так, щоб у його чинах було видно величність, відвагу, розважність і силу. А як іде про приватні справи його підданих, то робити так, щоб його постанови були невідкличні, і щоб мав таку славу про нього, щоб ніхто й не думав його одурити чи перехитрити. Володаря, що викличе про себе таку славу, дуже поважають. А проти того, кого дуже поважають, тяжко робити змову; тяжко й ворогам нападати на нього, бо бачать у ньому людину незвичайну, яку свої поважають. Бо володар повинен лякатися двох річей: одної внутрішнього характеру, що торкається його підданих, другої зовнішнього, що торкається потужних сусідів. Перед другими бороняться добрим військом і добрими приятелями, а як матиме добре військо, то завсіди матиме добрих приятелів. Усе буде гаразд і в нутрі держави, коли все буде доладу назовні і коли не скаламутить усього якась змова. Коли ж піднялися проти нього з зовні, тоді все ж таки, як добре уладиться і житиме так, як я сказав, завсі-
