страху, зависти і небезпеки кари, яка проймає його жахом; а по стороні володаря маєстат трону, закони, оборона приятелів і держави, які його захищають. А коли додати до того усього ще й прихильність народу, тоді неможливо щоб хтось зважився змовлятися проти нього. Бо звичайно як змовникові приходиться тремтіти ще перед виконанням замаху, то в даному випадку мусить боятися й після виконання: маючи за ворога народ, він і після довершення замаху не може сподіватися знайти серед нього захист. Про це можна б навести безліч прикладів. Та я вдоволюся одним, який скоївся за часів наших батьків. Месера Аннібаля Бентівольйо, діда теперішнього Аннібаля, який був володарем Больоньї, змовившися, замордували Каннескі. По нім не залишився ніхто, тільки месер Джіованні, що був іще у вповитку. Зараз після цього убійства повстав народ і вимордував усіх Каннескі. А це сталося тому, що в той час народ Больоньї був прихильний для роду Бентівольйо. Ця прихильність була така велика, що коли по смерти Аннібаля не залишився ніхто, що міг би кермувати державам, тоді Больйонці, маючи вістку, що у Фльоренції живе хтось із родини Бентівольйо, як син одного коваля, — прийшли до нього до Фльоренції і віддали йому владу свого міста. Він володів у цьому місті, аж поки месер Джіованні не дійшов літ, коли міг перебрати владу у свої руки. І з цього роблю висновок, що володар не повинен звер-
