тати багато уваги на змови, коли народ прихильний до нього. Але коли народ відноситься до нього ворожо й ненавидить його, тоді мусить боятися усього й усіх. Добре впорядковані держави і мудрі володарі дуже пильно дбали за те, щоб можніх не доводити до розпуки, а народ здоволити, щоб завсіди почувався добре. Це є одно з найважливіших річей, які володар мусить знати. Між сучасними королівствами, які є добре впорядковані й мають добрий уряд, треба назвати королівство Франції. Є там безліч добрих установ, на яких опирається свобода і безпека короля. Між тими установами перша це пар ля мент із своїм авторитетом. Бо той, що впорядкував те королівство, знав амбіцію можніх і їх задиркуватість та думав, що треба конечно всадити їм в уста уздечку, щоб їх вгамувати; та з другого боку, знаючи зроджену зо страху ненависть загалу до можніх, хотів і їх забезпечити перед нею; він, усе ж таки, не хотів, щоб головною турботою короля було розвязувати ці суперечки. Тому, щоб не виставляти короля на прикрости, які міг би мати з можніми, попираючи народ і з народом, попираючи можніх, — установив третього суддю, який без волі короля утихомирював би можніх і попирав менших. Не могло бути устрою кращого, ні розумнішого, ні кращої забезпеки короля і королівства. З цього можна витягнути ще й цю важливу заувагу: володарі повинні іншим поручати справи трудні і клопітливі, а собі
