залишати до полагоди справи, що прихилюють любов загалу. Знову скажу, що володар повинен поважати можніх, але не робити себе ненависним у народі. Багатьом може здаватися, що, взявши під увагу життя і смерть численних римських імператорів, усі ці приклади суперечать мойому твердженню. Бо неодин із них, хоч своє життя провів бездоганно і виявив велику силу духа, — втратив владу чи загинув від своїх, які змовилися проти нього. Бажаючи відповісти на ці закиди, скажу про прикмети деяких імператорів і докажу, що причина їх руїни ніде не суперечить думкам, що я їх висловив. Крім того, поставлю під увагу речі важні для тих, що читають про дії тих часів. Вистачить назвати всіх тих імператорів, що володіли імперією від Марка філософа до Максиміліяна. А були це: Марко, його син Комод, Пертінакс, Юліян, Север, Антонін, його син Каракалля, Макрін, Геліогабаль, Олександер і Максимін. Передусім треба зауважити, що як у інших володарствах треба поборювати тільки амбіцію можніх і зухвалість народу, то римські імператори мали ще третю турботу, а саме — зносити жорстокість і захланність війська. А дати собі раду з цією халепою було так важко, що вона стала причиною руїни багатьох: важко бо вдоволити і військо, і народ. Народ любить спокій, а тому й поміркованих володарів. Військо ж любить володаря войовничого духа і щоб був зухвалий, жорстокий і розбишака.
