Сторінка:Макіявеллі Н. Господар (Нью-Йорк, 1976).djvu/115

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Отож, і хотіло воно, щоб він стягав із народу стільки, щоб воно мало подвійну платню, щоб могло задоволити свою захланність і жорстокість. І це була причина, що ті імператори, які ані вдачею, ані штукою не здобули стільки поваги, щоб могти одне й друге тримати на ланцюгу, завсіди гинули. А більшість із них, у першу чергу ті, що як люди нові доходили до володарства, пізнавши труднощі в цих двох суперечшіх настроях, — схилялися до війська і вдоволяли його, не звертаючи надто уваги на кривди народу. Цей вихід був конечний: бо коли володарі не можуть осягнути того, щоб їх ніхто не ненавидів, тоді мусять змагати до того, щоб їх не ненавидів загал. Коли ж не можуть осягнути цього, тоді повинні змагати всякими способами до того, щоб оминути ненависть сильнішої сторони. Тому нові імператори, які потребували особливої прихильности, охотніше схилялися до війська, ніж до народу. Це приносило їм користь або ні, залежно від того чи той володар умів ізберегти свою повагу серед війська. З вище наведених причин сталося таке, що — наприклад — Марко, Пертінакс, Олександер, помірковані в житті, прихильники справедливости, вороги жорстокости, людяні й лагідні, діждалися — крім Марка — сумного кінця. Тільки Марко жив і вмер у дуже великій пошані: він бо дійшов до влади наслідством і за неї не мав потреби бути вдячним ні війську, ні народові. Врешті, будучи