вдачу Максиміна. Це була постать надзвичайно войовнича. Війська, знуджені розніжненою безчинністю за Олександра, про якого я вже говорив, вибрали по його смерти імператором Максиміна. Та він не тримав довго влади, бо дві речі зробили його зненавидженим і погорджуваним. Перше, що походив із дуже низького стану, пас вівці у Тракії — про що всі знали й кожен відчував до нього велику погорду; друге, що, ставши цісарем, він гаявся з прибуттям до Риму щоб перебрати імператорську владу, а наказав своїм префектам у Римі й у кількох інших місцях доконати страшних жорстокостей, а це стягнуло на нього славу дуже жорстокої людини. Дійшло до того, що коли всі були обурені на нього за низькість його походження, а з другого боку — страх перед його жорстокістю викликав ненависть до нього, тоді, найперше Африка, а потім сенат із усім народом римським, змовилися проти нього. До них приєдналося і його власне військо, яке облягало тоді Аквілею; натрапивши на труднощі в облозі, озлоблене на нього за його жорстокости, побачивши скільки він має ворогів, стратило страх перед ним і замордувало його. Я не хочу розводитися ні про Геліогабаля, ні про Макрина, ні про Юліяна, які тому, що були тільки погорджувані, швидко кінчили своє володарювання. Лиш на закінчення сказаного, додам: сучасні володарі, правлячи державою, не мають великої потреби дуже задовольняти бажання вій-
