І спершися на прикладах, які беремо зо старовинних і сучасних часів, говорючи ясно про причину цього явища, побачимо, що багато легше прихилити до себе тих людей, що вдоволялися попередньою владою і тим самим були ворогами нового володаря, як тих, які тому, що були незадоволені зо старої влади, стали приятелями нової й помогли їй зайняти країну. Щоб бути безпечнішим за свою державу, було звичаєм володарів будувати фортеці, щоб вони були перепоною і стримом для тих, що хотіли б виступити проти них, і щоб мати в цих фортецях певний захист перед першим напором. Я похваляю цей спосіб, бо його й у старовині уживали. Проте месер Ніккольо Вітеллі, за наших часів, розібрав дві фортеці у Чітта́ ді Кастелльо, щоб утримати це місце. Ґвідо Убальдо, дука міста Урбіно, вернувшись у свою державу, з якої був вигнав його Чезаре Борджя, зруйнував до основ усі фортеці у тій провінції, бо був тієї думки, що без них було б йому трудніше знову втратити ту державу. А й Бентівольї, вернувшися у Больонью, зробили так само. То ж, фортеці є корисні або ні, залежно від обставин. І як приносять тобі користь із одного боку, то з другого шкодять. Про це можна сказати: той володар, що більше боїться власного народу, ніж чужинців, повинен будувати фортеці. Але той, що більше боїться чужинців, як народу, не повинен будувати їх. Родині Сфорців заподіяв і заподіє більше лиха замок Міляна, який
