добрий. Як саме володар може пізнати міністра, то на це є такий нехибний спосіб: коли ти спостерігаєш, що міністер більше думає про себе, ніж про тебе й у всіх учинках старається знайти користь для себе, такого покрою людина ніколи не буде добрим міністром, ніколи ти не зможеш довіряти йому. Бо той, хто кермує державою, ніколи не сміє думати про себе, але про володаря, і про ніщо інше не сміє думати, як тільки про те, що відноситься до володаря. З другого боку, володар, щоби втримати міністра добрим, повинен думати про нього, надаючи йому почести й багатства, зобовязуючи його до себе, давати йому відзначення й уряди. На те, щоб багато почестей, великі багатства, які йому дано, стримали його від бажання мати їх більше, а багато достоїнств змусили його боятися змін. Тоді він зрозуміє, що не обійтися йому без володаря. Отож, коли володарі і міністри є такі, тоді можуть один одному довіряти. Коли ж вони інакші, тоді завсіди буде поганий кінець одного і другого.
Не хочу поминути найважливішого розділу про хибу, перед якою володарям важко вхоронитися, коли не є дуже мудрі або коли не вміють дібрати собі добрих дорадників. Говорю про підлесників, яких при дворах повнісько. Бо люди так милу-
