при ній утриматися. А кожна з тих сил може бути нині — в нападі, завтра — в обороні, і навпаки. Він студіював найвлучніші потягнення у політичних ґамбітах, а при тім не забував, що той, хто нині грає білими — нападає, — завтра може грати чорними — боронитися.
В місцях, які я щойно зацитував, знаходиться суть „макіявеллізму”, його відношення до світа, до людей, до подій. Так повинен поступати кожен, хто хоче збороти долю, а не улягти їй; так повинен поступати володар, що хоче опанувати „щастя”, підвладних і ворогів; так повинна поступати нація, що хоче станути на ноги. Про націю, передусім, про її визволення думав він, це була його idée fixe. У цю єдину мету мав він вдивлені очі. А у своїм розумуванні був геніяльно простий, заглядаючи в ядро речі, здираючи з понять дурні етикетки слів, що їх наліплюють боягузи. Взагалі, магія великословности не гіпнотизувала його. Вела його безстрашна його логіка, ніколи не впадав він у чистий вербалізм, як багато з його противників. Головні його вказівки були — хотіти бачити ясно й мати відвагу, До „новочасних мудреців” мав погорду, як до всіх словоблудів і філістрів, що своє недолузство і прагнення спокою закривали гарними фразами. Холодна одвертість і дрібязкова спостережливість мішалися в нім із пристрасним запалом фанатика в оцінці метод поступовання, подій і людей. На останніх дивився він тверезими очи-
