тоді зі своїм військом перебував у Сицилії, Якось, уранці, Агатокл зібрав народ і сенаторів Сиракузи, неначе б то він мав розглядати справи, що торкалися республики. На умовлений знак його вояки кинулися на сенаторів і на найбагатших із народу та й усіх їх вимордували. По їх смерти він захопив і вдержав у тому місті найвищу владу без ніякого спротиву громадян. І хоч Картагінці двічі розбили його, а врешті й облягли, то він не тільки оборонив своє місто, але, — лишивши одну частину своїх людей для оборони міста, — з другою пішов походом на Африку. В короткому часі увільнив Сиракузу від облоги і довів Картагінців до крайної необхідности помиритися з ним, задоволитися Африкою, а Сицилію лишити йому. Кожен, хто приглянувся б чинам і відвазі Агатокла, не побачив би в них нічого, або дуже мало такого, щоб можна приписати щастю. Бо він, як сказано вище, не при чиїйсь помочі, а через здобуття військових ранг, отриманих серед тисячі невигод і небезпек, дійшов до володарства і вдержався на нім відважними й небезпечними заходами. Бо ще не можна назвати похвальним учинком убивати своїх громадян, зраджувати приятелів, бути бузувіром, безмилосердним, безреліґійним: цими способами можна здобути володарство, але не славу. А як візьмемо під увагу відвагу Агатокла, як він умів кидатися в небезпеку й виходити з неї, чи величність його духа, як він умів терпіти й по-
