треба знати, що займанець, здобуваючи якусь державу, мусить усі необхідні жорстокості виконати за одним махом, щоб до них не вертатися щоденно, не вертаючися до них, забезпечити собі людей і прихилити їх до себе добродійствами. Хто робить інакше, чи це з боягузства, чи за злою радою, примушений безперервно держати в руці ніж і ніколи не може опертися на своїх підданих. Бо піддані з причини безперервних і свіжих кривд не можуть мати до нього довіря. Бо кривди мусять бути зроблені всі нараз, бо що коротше їх відчувається, то менше дошкулюють. Добродійства треба робити потрішки, щоб краще їх засмаковували. А понад усе володар мусить жити зі своїми підданими так, щоб ніякий випадок, злий чи добрий, не викликав у нього зміни до них: бо коли бурхливі часи тебе примусять, тоді вже немає часу чинити людям зло, — а добро, яке ти зробиш, не принесе тобі хісна, бо скажуть: силуване. І ніякого признання воно тобі не принесе.
Тепер розглянемо другий спосіб, тобто, коли не шляхом злочину чи іншого осоружного насильства, а при помочі своїх співгромадян хтось стає володарем своєї батьківщини. Таке правління можна назвати правним. Щоб до нього дійти,
