можливо, щоб хтось увесь рік міг ледащіти з військом у полі, облягаючи місто. Хтось міг би сказати: коли обложене населення, що має посілості поза мурами, побачить, що вони горять, тоді втратить терпеливість; а довга облога і власний інтерес примусять його забути про володаря. На це відповім, що сильний і відважний володар ті труднощі завсіди переможе, то додаючи підданим надії, що лихо не потриває довго, то викликаючи в них жах перед жорстокостями ворога, то зручно забезпечуючися перед тими, які видаються йому надто сміливими. Крім цього, як звичайно ворог негайно по сьому приході мусить палити й руйнувати їх край і то ще в той час, коли люди тримаються ще завзято й готові боронитися. Тому тим менше володар потребує лякатися того, бо після кількох днів, коли розгарячені уми холонуть, шкоди вже заподіяні, лихо вже зазнане, а ради на нього уже немає. От, тоді піддані ще тісніше гуртуються біля володаря, бо здаватиметься їм, що він іще більше супроти них зобовязаний, коли їх хати згоріли, їх землі поруйновані в його ж обороні. А вже така вдача людей: радше бути зобовязаними за ті добродійства, які вони роблять, ніж за ті, які отримують. Отож, уважно розглянувши все те, побачимо, що не є важко розумному володареві підтримувати дух співгромадян перед і по облозі, коли не бракує йому засобів до виживлення й до оборони.
