в Італії. Потім прийшов Олександер VI, який ліпше від усіх своїх попередників, пап, які колинебудь були, показав, що́ міг зробити папа грішми і мечем. Доказом того усе те, що зробив при помочі дуки Валєнтіна і скориставши з приходу французів, як про все те згадав я вище, говорячи про славні діла дуки. І хоч його наміром було додати сили не Церкві, але дуці, то все таки те, що зробив пішло на скріплення могутности Церкви, яка по його смерти й по смерти дуки стала спадкоємцем його трудів. Потім прийшов папа Юлій II і застав Церкву могутною, побільшеною на цілу Романью, із знищеною римською аристократією, зо знівечиними під ударами Олександра партіями. Ще й до того застав прочищений шлях до джерел, із яких збирати гроші, чого перед Олександром ніхто ніколи не робив. І в цьому Юлій не тільки пішов слідами свого попередника, а ще й перевищив його. Він постановив зайняти Больонью, винищити Венеціянців і вигнати французів із Італії. Всі ці задуми йому вдалися з тим більшою для нього славою, що все те зробив у намірі зміцнити Церкву, а не когось із своїх прихильників. Лишив також оба табори Орсініїв і Кольоннів у такому стані, в якому їх застав. І хоч між ними були провідники, що хотіли починати колотнечу, то все таки дві речі гамували їх: одна, це могутність Церкви, що огортала їх тривогою, друга, що вже не мали кардиналів із своїх родів, які, звичайно, розпочинали
