французький король, якого вона вигнала з Італії, зруйнувавши рівночасно Венецію, то, хоч усе те вже відоме, здається мені, не буде зайвим пригадати хоч частинно причини цього. Перед приходом Карла VIII, французького короля, до Італії, ця країна була під володарством папи, Венеціянців, короля Неаполю, дуки з Міляно і Фльорентійців. Ці володарі мали в першу чергу дві турботи: перша, щоб чужинець не увійшов із військом в Італію; друга, щоб ніхто з них не поширив своєї держави коштом другого. Найбільше треба було стерегтися перед папою і Венеціянцями. І щоб останніх тримати здалека, треба було злуки всіх інших, як це зроблено для оборони Феррари. А щоб гамувати папу, послуговувалися римськими аристократами, які, поділені на два табори, Орсініїв і Кольоннів, завсіди мали якісь причини до сварки. Стоячи завсіди озброєні на очах самого папи, вони держали папство кволим і безсилим. І хоч інколи зявлявся відважний папа, як наприклад, Сикст, то все таки ні щастя, ні зручність ніколи не могли витягнути його з клопотів. Коротке життя пап було причиною. Бо десять років — стільки менше-більше жив один папа — ледве вистачало, щоби приборкати якусь партію. Як, скажімо, один папа майже винищив Кольоннів, то по нім приходив наступний, ворог Орсініїв, який рятував перших, а Орсініїв не мав часу винищити. Це й було причиною, що світську потугу папи мало шанували
