сько, як провадити бій, як облягати з користю для себе фортеці. Філопомена, володаря Ахайців, між іншим, хвалили історики найбільше за те, що в час миру він ні про що не думав як тільки про способи, як вести війну. А коли був у полі з приятелями, тоді часто зупинявся і питався: якби ворог був на оттому горбі, а ми знаходилися б оттут із нашим військом, то хто б із нас мав корисніше становище? Як безпечно можна б піти ворогові назустріч, зберігаючи лад у рядах? А якби ми хотіли відступати, то як ми могли б робити? Якби вони відступали, то як ми мали б їх переслідувати? Так ідучи, подавав їм усі випадки, які можуть притрапитися у війні; вислухував їх думки, висловлював свою, аргументуючи її так, що завдяки цим безнастанним дискусіям, коли провадив військо, не міг йому ніколи притрапитися ніякий випадок, на який не мав би рятунку. А щодо вправи думки, володар мусить читати історію, роздумувати над ділами визначних людей; уважати як вони вели себе на війні, розсліджувати причини їх перемог і поразок, щоб могти оминути останні і здобути перші; а надусе робити так, як колись робили великі люди, які наслідували когось із славних і звеличених в історії, роблючи своїм дороговказом їх діла і поступки, як це оповідають про Олександра Великого, що наслідував Ахілла, про Цезаря, що наслідував Олександра, або про Сципіона, що наслідував Кира. Як хтонебудь прочитає про життя Кира,
