Бо на перо, як дурень, ти попався…
Тепер лунає твій нікчемний крик!
На березі в Нью-Йорку Корабель
Хтось випустив на хвилі паперовий…
Чи допливе він до чужих земель?
І хто його зустріне дружнім словом?
На березі туман, задуха й слиз,
А з океану виє буря скоса, —
І паперовий Корабель прокис,
І капітан уже повісив носа...
Куди ж причалити? Куди прибуть?
Ще чорноморські маяки не світять.
В одеському порту таких не ждуть
Та й Корабля з паперу не помітять…
Немало Кремінь здивувався —
Кресало стало його бити…
„Ти ж хто такий?! І звідки взявся?
Я, Кремінь, також хочу жити!
Не бий мене! Я горя-лиха
Не можу далі вже терпіти.”
„Поглянь! — Йому Кресало стиха, —
Тебе прославлять зорі і палкі піїти:
Як іскри сипляться твої навколо!
Від них сіяє і горить блакить!”
| · | · | · | · | · | · | · | · | · | · | · | · | · | · | · |
Я пронесу в віки і буду вічно жить!
