Сторінка:Марко Вовчок. Два сини й інші оповідання (Краків, 1940).djvu/37

— Сховайте, сховайте мою дитину, — шепче, — вона вже давно вмерла!

Так, о півночі, піднялась на ліжку…

— Зима люта! — вимовила, — куди ви мене женете?

І впала.

Се вже її останнє слово було…

——o——