його для себе, переживала від молодих літ тиху драму. Але ж ці переживання, це саме горе, виробили в їй спочуття для недолі ближнього. Марко Вовчок розуміла трагедію своєї „Сестри”, яка перебуває на ласці в брата й братової, бо сама вона перебувала на ласці родини; ще краще розуміє кривду кріпачок і кріпаків у своїх „Народніх Оповіданнях”, бо вона сама мала недоброго вітчима, що погано й жорстоко поводився з своїми людьми, і сама вона мабуть зазнала від його не одної зневаги, що врешті мусіла кинути рідну матір і рідне гніздо.
З Марком Вовчком познайомився Шевченко в Петербурзі та дуже високо її цінив, не тільки за її чудові оповідання з життя українських кріпаків, але теж і за те, що вона знала українську народню мову, як ніхто тоді її не знав. Тарас Шевченко звав Марка Вовчка „пророком нашим”, „своєю донею” і ставив її нарівні з собою.
Твори Марка Вовчка мають велику вартість не тільки за красу мови, але й тому, що авторка тих оповідань, кажучи словами Шевченка, була „кротким пророком і облечителем жорстоких людей неситих”. Поруч творів Шевченка — оповідання Марка Вовчка були в українськім письменстві першим полумяним протестом проти кріпацтва, кривди народніх низів.
Вже сучасники Марка Вовчка ставили цю письменницю в ряди борців за права простолюддя на вільне, достойне існування, і безперечно „Народні Оповідання” це твори, що родились зі сміливого духа й горячого серця, спосібного до бунту й протесту проти того пекла, яким була тоді царсько-поміщицька Росія.
